Мета. Визначити генетичну детермінованість і фенотиповий прояв простих стерильних гібридів як материнських компонентів експериментальних комбінацій залежно від різних фонів удобрення і площ живлення та відібрати кращі з них за адаптивною здатністю до абіотичних факторів середовища. Методи. Сортовипробовування простих стерильних гібридів, а також закріплювачів стерильності та їх ЧС аналогів у різних середовищах: звичайний фон удобрення – звичайна площа живлення (ЗФЗП), звичайний фон – розширена площа живлення (ЗФРП), підвищений фон удобрення – звичайна площа (ПФЗП) і підвищений фон – розширена площа живлення (ПФРП). Результати. На звичайному фоні удобрення у генотиповій структурі мінливості ознаки цукристість неадитивна варіанса зростала на РП. Диференціювальна здатність середовища ЗФРП вища, ніж ЗФЗП (виділено сім кращих гібридів проти п’яти). На підвищеному фоні удобрення розширена площа також була кращим середовищем для добору генетично цінних за цукристістю ліній. У середовищі ПФРП виявлено 8 гібридів, що істотно перевищують середньопопуляційне значення, проти 5 на ПФЗП. Частка неадитивна дії генів на РП була також більшою порівняно із ЗП – 50 проти 40 %. Висновки. Встановлена мінливість фенотипового прояву цукристості залежно від різних фонів мінерального удобрення і площ живлення. Кращими гібридами, що мали стабільний прояв високої цукристості на обох фонах, були ЧС 1/От 2, ЧС 2/От 1, ЧС 5/От 1 та ЧС 2/От 5, що підтверджено сумарними ефектами ЗКЗ і СКЗ. СКЗ була більш мінливою щодо площі живлення ніж ЗКЗ. Виділено лінії ЧС 1 і ЧС 5 як носії цінних адитивних ефектів генів із стабільним проявом.